Святий Олександр I був главою Церкви на початку ІІ століття — найімовірніше, у 107—116 рр., за часів правління імператора Траяна.
Рим на той час вважався найпрекраснішою метрополією античного світу, хоча імперія була втягнута в численні військові конфлікти у різних провінціях. Із рельєфу знаменитої колони Траяна висотою 30 метрів, ми знаємо, що правитель вів війну з даками на території сучасної Румунії. На сході йому вдалося створити нову римську провінцію — Аравію. У Юдеї тривало єврейське повстання, яке увійшло в історію як війна Квієта. У таку епоху папі Олександру I довелося бути наступником святого Петра.
Біографічна інформація, яку можна знайти про Олександра, є мізерною та фрагментарною. Однак сьогодні його часто вважають тим, хто увів у канон Святої Меси текст, що починається словами: „Він у день перед Своїм стражданням для спасіння нашого і цілого світу, тобто сьогодні...”. Для нас, сучасників, це свідчить про позачасовий характер Пасхальної таємниці — саме тоді цей уривок з’являється в Літургії.
«Оце сьогодні, що так легко зникає з нашої уваги, коли ми знову і знову протягом року слухаємо ті самі літургійні тексти, у цей вечір багато разів наголошується — Церква робить це з надією, що всі вірні приймуть їх до свого серця і відтепер, можливо, з повнішим усвідомленням та ще більшою відкритістю вступлять у діалог з Богом, Який обдаровує їх у кожній Літургійній відправі».
Отець Армін-Яцек Знак
Серед іншого, що приписується папі Олександру I, варто згадати, що саме він повинен був першим ввести зобов’язання для чоловіків знімати головний убір, коли вони входять до храму, і також розповсюдити звичай благословляти будинки перших християн освяченою водою.
Олександр помер мученицькою смертю — йому стяли мечем голову та поховали поруч із Номентанською дорогою (Via Nomentana), розташованою на північ від Риму. Існують перекази, згідно з якими близько 834 р. його останки були перенесені до німецького Фрайзінгу, який вважався колискою баварського християнства, з яким сильно пов’язаний колишній Папа Бенедикт XVI.